Біла Панна з Чеського Крумлова в житті була відома як Перхта з Рожмберга, мила донька Олдріха Другого, яка прожила щасливе дитинство у замку її батька у Чеському Крумлові. Коли вона подорослішала, безліч наречених почали просити її руки. І батько змусив її вийти заміж за Яна Ліхтенштейна, статну і впливову людину, але дуже нервову і грубу, до того ж, ще й нещодавно овдовілу.

З того часу життя благородної Перхти з Чеського Крумлова стало сповнене несправедливості та страждань. У замку Яна Ліхтенштейна жили також мати та сестра його померлої дружини. Вони переслідували Перхту і намагалися зіпсувати їй життя всіма можливими способами. Намовляли її чоловікові, підсовували їй важку роботу, і жодного разу не почула вона від них теплого слова. Шлюб став її пеклом, з якого не було жодного виходу. Даремно вона молилася про пом'якшення серця чоловіка, марно писала відчайдушні листи до брата: "Врятуй мене від цих злих людей, і матимеш таку заслугу перед богом, наче звільнив душу з пекла".

І не було їй ніякої допомоги, а звичаї тих часів не дозволяли дружині піти від чоловіка, навіть якщо він з нею поводився не по-людськи.
І лише смерть чоловіка розбила ланцюга її в'язниці. З радістю повернулася вона в град Чеський Крумлов і стала уособленням добра у замку та захисницею всіх стражденних. Горе залишило на її обличчі нестерпні сліди страждань, і позбавило її здатності сміятися. Серйозна і струнка, передчасно зів'яла жінка з кучерявим золотистим волоссям, перев'язаним білою стрічкою саме такою була Перхта, живучи в замку зі своїм братом і допомагаючи йому по господарству.

Її смерть 1476 року у віці 49 років, стала гіркою раною як для Рожмбергів, але й всіх бідняків прилеглих земель. І не переставали вони її оплакувати та згадувати у своїх молитвах.

Біла панна, як її називали, з'являася в замку Чеський Крумлов, в замку Рожмберк та інших замках, якими володів її рід. Помічали її в коридорах і на сходах замків, вся в білій напівпрозорій сукні, з ключами за поясом, а своєю появою Біла панна передвіщала майбутнє. Якщо вона посміхалася, то це було ознакою того, що до будинку прийде успіх. Якщо ж на ній були чорні рукавички, а обличчя вкрите смутком, це означало що насувається нещастя,або смерть.

Біла панна доглядала дітей своїх родичів і охороняла їх від всякого зла. І якщо раптом няньки від утоми всипали, вона брала дітей на руки й баюкала їх. Дуже сильно вона дбала і про останнього нащадка свого роду – Петра Вока.

Одного разу, коли няньки заснули, вона почала колисати маленького Петю, щоб він не плакав. Серед няньок була одна, яка зовсім недавно прийшла в замок і нічого не знала про Білу панну, прокинувшись і побачивши незнайому жінку біля немовляти, вона закричала на неї: "Що ви собі дозволяєте, брати на руки малюка? Що ви робите біля дитини?" Вона хотіла забрати дитину у Білої панни, але та притиснула дитину до себе і сказала: "По праву крові дбаю я про цю дитину, як смієш ти мене вичитувати?" Потім вона звернулася до решти служниць, що прокинулися: "Чому ви не виконуєте свої обов'язки, як личить? З сьогоднішнього дня самі дбайте про дитину!" Підійшовши до годувальниці, вона прошепотіла: "Дбай про цю дитину. А коли вона підросте, розкажи їй про те, як я її любила. І покажи йому це місце, де я його лебедила в колисці". Закінчивши говорити, Біла панна схилилася над колискою, посміхнулася дитині, поцілувала її, і розчинилася в стіні, перетворившись на легку білу хмару.
З тих уже більше вона в Чеському Крумлові не з'являлася.
Коли Петро Вок подорослішав і дізнався про послання Білої панни, він наказав розбити стіну, за якою вона зникла. І ось несподіванка - там був знайдений величезний скарб.

Переклад з чеської Цивенко Данило