Легенда про Якуба Кубату

Як Якуб Кубата поплатився головою за луки Блата.

На захід від замку Глубока над Влтавою, за ставком Бездрев, між Зличським ставком і Судним струмком аж до ставка Обланів, на південному заході колишньої царської дороги, що з'єднує села Седлець та Пластовице розташована Збудівська трясовина. Це зелена лугова рівнина, рівна як стіл, із зрадницькими болотами і трясинами, що всюди зустрічаються, ймовірно залишилися після глибокого доісторичного третинного озера, що заповнював Будейовицький басейн.

В 1509 король Владислав II дарував трясовини під назвою Блата колишньому губернатору Петру IV фон Розенберг. Розенберг, який страждав у той час від нападів розумового розладу, щедро передав затоплені луки у безоплатне користування вільним, не лагодженим нікому, блатським фермерам, які здавна пасуть тут своїх коней і корів. 1562 року за 6 мільйонів 900 тисяч яхимівських доларів маєток та замок Глубока перекупив Яхім із Градця. Після трьох років військових кампаній проти турків Яхім потонув у Дунаї та Глубока перейшла до його сина Адама. Через потребу в грошах, необхідних початку видобутку срібних руд, Адам вирішив відібрати вільну доти Блату. Не ведучи жодних переговорів із фермерами, проголосив у 1581 році луки Блата своєю власністю.

Ймовірно, Адам не усвідомлював, що це він «розворушив осине гніздо». Жителі всіх блатських сіл збунтувалися та вимагали відновлення своїх прав. Своїм делегатом вони обрали бурмістра із Збудови Якуба Кубату, який звернувся зі скаргою до королівського суду. Суд, що було звичаєм тоді, став на бік пана з Градца. Коли ж Кубата від імені всіх фермерів заявив про їхнє право спадщини, Адам із Градца ув'язнив його у в'язницю за заклики до перевороту та опір влади. Бурмістра тримали у в'язниці замку Глубока, катували його, вимагаючи, чи погодиться з конфіскацією Блат, але гордого фермера так і не вдалося зламати.

Тоді вирішив Адам із Градца стратити Кубата прямо на Блатах, з метою залякування фермерів. Страта відбувалася перед очима зігнаних селян на березі Судного струмка. Збудівський бурмістр встиг прокричати селянам, що ніхто не може відібрати у них права спадщини на Блату і кат одним змахом меча відтяв йому голову. Червона кров обігріла луг, а небо відразу затяглося темними хмарами, загримів грім і пролився дощ. Здавалося, що саме небо намагалося помститися за смерть бурмістра. Пани на чолі з Адамом із Градця швидко поскакали в замок Глубока, геть від того місця.

І лише потім скарга Кубата потрапила до короля Рудольфа II, який повернув права володіння Блатським фермерам, після чого фермери змогли вільно використати ці луки. Інший варіант цієї легенди розповідає про те, що суд зажадав від фермерів підтвердити їхнє право на використання Блат документально. Вони, очевидно, не мали жодних документів, але збудівський бурмістр Якуб Кубата заявив, що готовий присягнути перед судом людським і божим, щоб підтвердити право наслідування Блати. Судді, які вирішили, що це буде вдала розвага, погодилися та ухвалили, що клятва пройде біля Збудови на березі Судного струмка. До того часу струмок називався Збудівським і тільки після описаних подій став називатися Судним.

Коли ж усі зібралися на вказаному місці, судді зажадали, щоб Кубата виголосив свою клятву у викопаній ямі. Якби Кубата збрехав земля б його назавжди поглинула, а Адам із Градца став би власником усіх земель. Збудівський бурмістр увійшов до ями і з двома пальцями піднятими до неба вимовив свою клятву. Але, як тільки клятва була сказана, один із суддею замахав документом, згідно з яким усі тутешні землі належать Адаму з Градця, з чого й випливає, що Кубата збрехав.

Натовп загомонів, і селяни почали голосно протестувати. Суддя моментально зрозумів, що можуть виникнути проблеми і вигукнув: «Згідно із законом за хибну клятву Якуб Кубата має бути страчений, але суд його милує, за умови, що він і всі фермери з навколишніх сіл втрачають права на Збудівську трясовину.» В той же момент Кубата гучним голосом прокричав: «Хай тоді моя кров доведе, що я сказав правду і наше право на Блату святе». І з цими словами він опустився в яму і закликав ката. І тільки-но меч ката відрубав йому голову, пролунав грім і блискавки почали бити в землю. Так виявилася воля божа, що підтверджує клятву Кубата. Вода з струмка почала затоплювати долину і панове на конях дивом встигли врятуватися. Кажуть, що буря у Блатах була настільки жахливою, що блискавками вбило суддю, ката та всіх панів.

Правдива історія.

Уся історія Якуба Кубати дуже схожа на правду. Згідно з архівами у 1581 році відбулася якась суперечка між Адамом із Градця та фермерами із Збудовицької трясовини. Щоправда, йшлося не про землі, а про гроші з фонду допомоги сиротам, грошима з якого розпоряджалися самі фермери. Пан з Градца відчував потребу в грошах і вирішив заволодіти грошима з фонду, що викликало повстання, внаслідок якого кілька селян були страчені.

Недалеко від Збудови, у напрямку до селища Зліві у 1904 році було встановлено пам'ятник Якубу Кабату. Кам'яний бургомістр, дивиться в далечінь, у бік темного гребеня бланського лісу, права рука його піднята наче на присязі.

Містичні камні.

На 350 метрів південніше прямо за Судним струмком знаходяться два камені, перший заввишки з дорослої людини, а за 100 метрів від нього другий (заввишки 1,3 метра) на якому вибитий хрест, люди кажуть, що аж сюди докотилася відрубана голова Якуба. Камені складаються із сіро-жовтого пегматиту з домішкою турмаліну. Найближче місце, де зустрічаються такі ж камені, знаходиться за 15 кілометрів від струмка. Відповідь на питання як вони опинилися тут, досі не отримано.

Кажуть, що одного разу один землероб із Пластовиць будував нову стайню, і не вистачало йому каменю, щоб зробити поріг. Хтось тему порадив притягнути менший Кубатів камінь із Блат. Приїхав він із двома помічниками, викопав камінь і повіз до села. В той же момент налетів сильний вітер і над їхніми головами почала кружляти зграя чорних ворон. Зрештою довезли вони камінь у Пластовиці. Вночі гучний гуркіт, що лунав від стайні, підняв на ноги все село. Усі збіглися до стайні подивитися, що ж трапилося, проте там нічого не відбувалося. Наступного дня фермер відвіз камінь на місце, де взяв. З того часу вже ніхто не наважувався чіпати каміння Кубати.

Переклад з чеської Цивенко Данило