Отже, другий день у Чеській Швейцарії ми присвятили огляду Малої Правчицької Брани, скельного міста – Лупежницький град (злодійська фортеця), руїн Дольського млина та Пташиного каменю. Поснідавши ми дорогою дійшли до селища Мезні Лоука (Mezni Louka), а від туди стежкою з червоним маркуванням пішли у бік Малої Правчицької Брани.

Стежка минула кемпінг, загорнула праворуч, прямо на крутий пагорб гори Ветровець (Vetrovec) (450м) і петляючи схилом залізла на гребінь, що густо поросла лісом, гори. Пройшовши трохи гребенем, ми спустилися вниз, прямо на асфальтовану лісову дорогу.

Ще трохи по асфальту і ми біля мети, праворуч від нас сховалася Мала Правицька Брана (Mala Pravcicka Brana). На відміну від більшої тезки вона не вражає своїми розмірами, адже до її арки можна дістати рукою, вона ніби зменшена копія своєї гандіозної сусідки (2,3 метра висота і 3,3 метра ширина). Мала Правчицька Брана – ще один унікальний приклад перфорації пісковиків у Чеській Швейцарії.

На цю зменшену модель можна навіть піднятися по вирубаних у камені сходах і оглянути панораму околиць. У Малої Правчицької Брани дорога закінчується стежкою, що біжить вниз у бік Лупежницького граду Саунштейн (Шаунштейн).

Лупежницький град або в перекладі – Злодійська Фортеця (Saunstejn) – одне з найкрасивіших печерних міст Чеської Швейцарії було закладено в 13 столітті з метою охорони важливого на той час торгового шляху – Чеської дороги. Про власників замку – рід Берків ходила погана чутка, представники цього сімейства робили бандитські напади на навколишні селища і град став їх притулком для підготовки нападів, саме з цієї причини фортеця відома також під назвою Воровський Град (Loupeznicky hrad) У 15 столітті і Саунштейн грав важливу роль у війнах, що ведуться на той час. На початку 16 століття замок був покинутий і поступово спустошений.

Вхід у давню фортецю йде крізь дуже вузьку ущелину і ланцюжок сходів, що різко злітають на запаморочливу висоту. Ні, й не було ніякого іншого способу піднятися на цей замок, крім як по стрімких сходах, що протиснулися у вузькому скельному тунелі. На вершині від навколишньої краси просто захоплює дух, територія колишньої фортеці знаходиться на плоскій вершині кількох скель, з'єднаних металевими містками, а від вертикальних обривів захоплених глядачів відокремлює металевий турнікет.

У давнину тут стояла дерев'яна будівля з вежею від якої збереглася лише витесана в камені основа. За довгі сотні років від стін колишньої фортеці не залишилося ні сліду і тільки так зване печерне місто, яке складається із зернової ями та двох печер на вершині скелі та біля її підніжжя, нагадує про колишню твердиню. Підніжжя граду занурене в таємничу напівтемряву густого лісу і мандрівник, що піднявся на його вершину, крізь темні ущелини скель мимоволі застигає засліплений раптовим яскравим світлом. Це романтичне місце відкрите всім вітрам ніби піднесене над усім навколишнім світом, тут душа наповнюється легкістю і виникає відчуття польоту над безмежними просторами. Фото злодійської фортеці. З вершини скель відкривається дивовижний краєвид і видно Ружівську вершину, Єтриховицькі скелі та Високий Сніжник, а в хорошу погоду видно і Саксонію.

Пройшовши ще трохи вперед від Лупежницького граду, ми дійшли до роздоріжжя з покажчиком, саме зесь велосипедисти залишають свої велосипеди, вирушаючи на огляд граду. Звідси по жовтих мітках вздовж дороги ми дісталися селища Висока Липа (Vysoka Lipa). Від водяної колонки, де можна напитися води, маршрут повертає на вуличку селища. Тут також є безліч пансіонів, і більшість будинків ще старої, дерев'яної забудови пофарбовані в чорно-білі кольори. Це забарвлення дерев'яних будинків є традиційним для Чехії, а пахучі квіти на вікнах надають дерев'яним будиночкам ще більшої краси. Прямо з Високої Липи старовинними напівістертими сходами серед скель стежка спускається до річки Кам'яниці (Kamenice). Навколишня природа просто казкова, всюди віє старовиною та загадками і руїни Дольського млина (Dolsky Mlyn) біля річки стають логічним закінченням цієї частини маршруту. Колись слухняна людині річка, прорвала греблю, розваливши кам'яні блоки, що перегороджують її шлях, і повернулася до свого колишнього русла, позбавивши млин води. Велике млинове колесо безсило застигло, темні зіниці вікон зяють порожнечею, а потемнілі від часу стіни поросли мохом і квітами. Навколо ні душі і все занурене в таємничу тишу... Може, саме тут оселився чорт? Адже не секрет, що споконвіку як своє житло чорти вибирали старі покинуті млини, та й місць де б він міг сховатися на дольському млині достатньо.

Саме тут знімали дуже відому Чеську казку "Підмінна принцеса". Важко уявити, що це загублене в лісі романтичне місце протягом кількох століть було центром доріг. Зовсім поряд, пройшовши сотню іншу метрів проти течії річки, ви побачите невеликий міст, збудований на початку 20 століття. Цей міст – історична цінність! Це перша споруда із залізобетону в цілій Австро-Угорській імперії. Ну а ми, оглянувши околиці, спустилися вниз за течією Кам'янки по стежці серед бурхливої зелені, прямо під велетнями пісковикових скель, що нависають над нами. Незабаром ми досягли поперечної колоди, що перегороджує шлях, а на навколишніх деревах були нанесені червоні смуги, і табличка, що знаходиться поблизу, свідчила, що звідси починається перша зона національного парку і людям в неї вхід заборонено. Перша зона - сама частина природи, що охороняється, де заборонена будь-яка діяльність, і навіть присутність людини. Саме в цих зонах і ховаються рисі та лосі, що мешкають у Чесько-Саксонській швейцарії. Вгору вздовж кордону зони, що зберігається, піднімаються щаблі, що ведуть прямо в селище Висока Липа. Пройшовши ще трохи вулицею селища, ми звернули на марковану синім кольором стежку, що веде в Мезноу Луку. Десь на півдорозі синім квадратом відмічено поворот до Пташиного каменю, який знаходиться зовсім поруч - невеликому відкритому скельному майданчику в оточенні хвойного лісу. Тут можна відпочити і поніжиться на сонечку, милуючись видами, що відкриваються на Ружовський верх. Пройшовши ще трохи лісом, ми вийшли на відкритий простір перед готелем Замічок, а незабаром знову спустилися в лісову хащу і через деякий час вийшли в Мізну Луку, практично в тому ж місці, звідки почали свою подорож.